http://rep.knlu.edu.ua/xmlui/handle/787878787/131 2026-11-09T05:06:42Z 2026-11-09T05:06:42Z Шестопал, Ольга Григорівна Рахнянський, Віктор Васильович http://rep.knlu.edu.ua/xmlui/handle/787878787/8429 2026-10-02T10:19:21Z 2026-01-01T00:00:00Z

Дискурс пам’яти та ностальгії у повісті Аделаїди Гарсія Моралес «Південь» Шестопал, Ольга Григорівна; Рахнянський, Віктор Васильович У статті досліджено дискурс пам’яти та ностальгії у повісти Аделаїди Гарсія Моралес «Південь» (“El sur”, 1985) як художній механізм осмислення приватного й колективного минулого в іспанській прозі кінця ХХ століття. У центрі уваги перебуває ретроспективна оповідь Адріани, звернена до померлого батька й організована як поступове повернення до дитинства, родинного мовчання, досвіду втрати та прихованих травматичних смислів. Пам’ять у творі розглянуто як процесс пізнього саморозуміння, що розгортається через фрагментарні спогади, повторювані образи, речові сліди, просторові деталі, замовчувані епізоди й афективні залишки пережитого. Така оповідна організація дає змогу простежити, як особистий спогад поступово відкриває складнішу структуру родинної історії, у якій дитяча любов до батька, захоплення його таємничою силою, страх, самотність і пізнє знання входять у єдину динаміку внутрішнього прозріння. Теоретичним підґрунтям розвідки стали підходи до ностальгії як форми реконструкції минулого, пов’язаної з пам’яттю, уявою, афективним досвідом і критичним переглядом утраченого. Особливого значення набуває поняття асертивної ностальгії, що дає змогу прочитати Адріанине повернення до дитинства як процес деміфологізації ідеалізованого образу батька та поступового внутрішнього звільнення від тягаря родинної травми. Ностальгія у повісти функціонує в часовому, міжособистісному й матеріально- просторовому вимірах, охоплюючи пам’ять про дитинство, стосунки з батьком і матір’ю, систему речей, образ дому, Севілью, Глорію Вальє та Міґеля, через яких відкривається прихована частина Рафаелевого життя. Дім у цій структурі акумулює досвід мовчання, страху, занепаду й психологічного надлому, тоді як Південь пов’язаний із мітом, утратою, покликом іншого життя та відкладеною правдою про батька. У такій перспективі «Південь» розкривається як текст про міжпоколіннєве передавання травматичного досвіду, де наслідки громадянської війни, франкістської доби й повоєнного мовчання проявляються в домашній ізоляції, релігійному осуді, почутті вигнання, емоційній недоступності батька та успадкованій схильності героїні до самозамикання. Просторова система повісти увиразнює цей процес, перетворюючи будинок, сад, фонтан, покинуті предмети й севільський простір на носії пам’яти, у яких особистий досвід набуває історичної глибини. Пам’ять у творі діє як процесс пізнього саморозуміння, завдяки якому минуле зберігає болісну силу, поступово отримує мову й втрачає владу остаточно визначати майбутнє суб’єкта.

2026-01-01T00:00:00Z Кашліков, Кирило Рахнянський, Віктор http://rep.knlu.edu.ua/xmlui/handle/787878787/8428 2026-09-15T08:45:30Z 2026-01-01T00:00:00Z

Режисер як перекладач драматургії: постановка «Перекладів» Браяна Фріла в українському контексті Кашліков, Кирило; Рахнянський, Віктор Мета статті – дослідити особливості режисерського прочитання тексту драматичного твору як форми сценічного перекладу на прикладі постановки п’єси «Переклади» Браяна Фріла в українському театральному континуумі, визначити механізми трансформації смислів у процесі перенесення оригінального твору в інші історико-культурні реалії. Методологія дослідження базується на поєднанні кількох взаємодоповнювальних підходів. Насамперед ідеться про інструментарій memory studies, що дає змогу читати виставу як текст, у якому індивідуальна пам’ять входить у складний зв’язок із колективним минулим. У роботі над статтею також використано наступні наукові методи: історичної ретроспекції, описовий, аналітичний, методи зіставлення та узагальнення. Наукова новизна. Сутність даного дослідження полягає в осмисленні режисера як перекладача, який здійснює багаторівневе перетворення драматичного тексту, беручи до уваги вербальні та невербальні засоби театральної виразності. Уперше у вітчизняній науці постановка п’єси «Переклади» Б. Фріла аналізується як приклад «культурного перекладу», що, своєю чергою, дає можливість простежити процес створення нових смислів у контексті актуального історичного досвіду. Висновки. Проаналізовано сценічну інтерпретацію сучасної п’єси «Переклади» Б. Фріла. Доведено, що п’єса «Переклади» має імпліцитну перекладацьку природу, яка уможливлює її багатократне інтерпретаційне відтворення в різних культурних контекстах. З’ясовано, що така інтерпретація сприяє створенню нових смислових конфігурацій, у яких загострюються питання етнокультурної ідентичності, (ре)конструкції історичної пам’яті та колоніального досвіду. Вистава створила простір для діалогу між культурами, у якому глядач виступає активним учасником процесу «перекладу» значень.

2026-01-01T00:00:00Z Мельник, Алла Іванівна http://rep.knlu.edu.ua/xmlui/handle/787878787/8011 2025-12-10T17:38:24Z 2025-01-01T00:00:00Z

Медіативна компетентність майбутнього вчителя іноземної мови та культури Мельник, Алла Іванівна У статті висвітлено специфіку медіації як важливого складника професійно орієнтованої іншомовної підготовки майбутніх учителів і викладачів іноземних мов і культур. Розглянуто теоретичні засади медіації, зокрема ідеї Л. Виготського та Д. Фейєрштейна про опосередковане навчання й соціокультурну природу комунікації. Наголошено, що сучасні оновлення Загальноєвропейських рекомендацій пропонують розширену інтерпретацію медіації як окремого виду мовленнєвої діяльності, що охоплює адаптацію та “реконтекстуалізацію” змісту. Педагогічну медіацію розглядають як процес фасилітації, коли вчитель, виконуючи роль посередника, створює умови для розвитку творчого мислення, міжкультурної взаємодії та глибшого засвоєння матеріалу. Підкреслено прикладне значення професійно орієнтованої медіативної компетентності для викладачів, здатних успішно організовувати співпрацю студентів і будувати містки між мовними та культурними відмінностями. Окреслено перспективні напрями досліджень, зокрема розроблення завдань із медіацією в дисципліну “Практичний курс англійської мови” й оцінювання рівня сформованості медіативних умінь.

2025-01-01T00:00:00Z Рахнянський, Віктор Васильович Шестопал, Ольга Григорівна http://rep.knlu.edu.ua/xmlui/handle/787878787/7920 2025-10-06T14:10:55Z 2025-01-01T00:00:00Z

Кінематографіяні проекції жіночої ідентичності в романі «Поцілунок жінки-павука» Мануеля Пуїга Рахнянський, Віктор Васильович; Шестопал, Ольга Григорівна У даній статті досліджено проблему конституювання жіночої ідентичності у романі Мануеля Пуїга «Поцілунок жінки-павука» (1976), який вважається знаковим явищем у латиноамериканській прозі другої половини ХХ століття. Особливу увагу приділено взаємодії художнього та кінематографічного дискурсів, що оприявлюється через переказування героєм Моліною сюжетів фільмів Голлівуду 1940–1950-х рр. Аналізовані оповідні фрагменти не лише несуть функцію інтертексту, а й стають основоположним механізмом конституювання та модифікації самототожності персонажів. Події роману розгортаються у просторі тюремної камери, в якій співмешканцями є два протагоністи – революціонер Валентин та гомосексуал Моліна. Через діалоги дискусійного характеру та кінематографічні «сеанси» тюремний простір перетворюється на поле для реалізації численних перформативних актів, що актуалізують дихотомію «репресивне тіло – вільна свідомість». У даному контексті кінематограф виступає способом оприявнення страхів і бажань персонажів, які приховуються, вивільнення сексуальної суб’єктності з-під контролю патріархально-гетеронормативної влади. Дослідницьку увагу сфокусовано на техніки кінематографу, інкорпоровані у структуру роману (монтаж, зміна планів, концепція погляду), на тілесні образи жіночих персонажів фільмів, які Моліна розповідає та з якими ідентифікує себе. Повторне означування цих моделей (у дусі концепції перформативної ідентичності Джудіт Батлер) сприяє модифікації ролей та внутрішній трансформації героїв Валентин поступово звільняється від ідеологічної закостенілості, тоді як Моліна прагне набути жіночу ідентичність, обираючи роль жертовної героїні. Фінал твору засвідчує трагізм і визвольний потенціал: політичний режим знищує тіла персонажів, але їхня свідомість відкриває нові обрії самопізнання. Символічний образ «жінки-павука» підсумовує цей процес, фіксуючи глибинну метафору жіночої тілесності як простору свободи. Роман Мануеля Пуїга слід трактувати як унікальний зразок літературної репрезентації жіночої ідентичності крізь призму кінематографа, де екран стає каталізатором переосмислення ролей, тілесності, соціальних моделей у контексті диктатури та репресій.

2025-01-01T00:00:00Z