Vers la poétique du récit: les enjeux de la narrotologie linguistique

Abstract

У пропонованій статті систематизовано та схарактеризовано найбільш визначальні теоретичні положення з проблематики теорії художнього наративу. З позиційсучасних текстоцентрованих студій представлено новий підхід до вивчення художнього наративу, зокрема уточнено і доповнено науковий об’єм таких його основних категорій,як голос, темпоральність, просторовість і модальність, а також експліковано науковий зміст терміна “наративна стратегія”. Становлення новітньої лінгвонаративної традиції в інтерпретації художнього тексту відбувалося шляхом інтеграції традиційного і структуралістськогопоглядів на художній наративяк сукупності текстових одиниць, об’єднаних смисловимиі темпоральними зв’язками,та його позиціонуванням як когнітивної, а отже, розумової діяльності автора і читача, що виступають у такому разі співтворцями певної оповідної реальності. У сучасному витлумаченні наратив постає полікодовою смисловою множинністю, яка виражається у наративній структурі художнього тексту шляхом його семіотичного кодування. Лінгвонаратологіяяк самостійна інтерпретативна теорія має багато точок перетину з когнітивною лінгвістикою і когнітивною психологією та активно розробляє два основні наративні аспекти художнього тексту–когнітивнийісеміотичний–пов’язані з такими категоріями, як свідомість / мислення і художнє мовлення. З погляду лінгвонаратології, художній текстслід аналізувати не вплані того, що в ньому представлено, з погляду того, як автор конструює і семіотизує навколишній світ або власний досвід у категоріях художнього наративу.