Лінгвосинергетичний аспект синтаксису речення в романі Л. Годе "Le soleil des Scorta"

Abstract

Вивчення регуляції і просторово-часового упорядкування синтаксичних структур французького художнього прозового тексту правилами мови як внутрішнім фактором свідчать про його певну самоорганізацію. Кількісні композиційні характеристики синтаксичного устрою художнього прозового тексту здатні формувати його якісну смислову своєрідність [1: 126]. У розвідці сучасного французького художнього тексту постає таке питання: наскільки синтаксична узгодженість між одиницями і підсистемами тексту збільшує його впорядкованість і зменшує ентропію. Зростання кількості повторів синтаксичних одиниць на певних областях тексту приводить до відповідного збільшення щільності цих одиниць, що формує у тексті зони циклічних атракторів. Оскільки «атрактори різного виду – це окремі області впорядкованості відкритої та сильно нерівноважної системи [2: 41]», то ми вбачаємо атракторами зони максимальної концентрації синтаксичних конструкцій певного типу у структурних розділах досліджуваних творів, а також області у тексті із середнім показником щільності як рівноважний стан системи.