Abstract:
Дисертацію присвячено вивченню поетонімної опозиції як комплексу
поетонімів – власних назв художнього тексту, поєднаних смисловим зв’язком,
що виникає на основі відношень між позначуваними цими іменами
віртуальними референтами – об’єктами і суб’єктами художньої дійсності.
Згадані відношення переважно мають характер протиставлення, хоча в окремих
випадках, зокрема в градуальній опозиції, є зв’язками зіставлення.
У дослідженні висвітлено типи поетонімних опозицій у художніх текстах,
написаних різними мовами, і проаналізовано залежність між типом поетонімної
опозиції та історичним періодом створення художнього тексту.
Роботу виконано в руслі поетонімології – галузі ономастики, що вивчає
власні назви в художньому тексті. Пропоноване дослідження продовжує
традиції Донецької ономастичної школи. Водночас було враховано здобутки вітчизняних англістів, які займаються
проблемами художнього тексту з лінгвопоетологічних та когнітивно-
поетологічних позицій.Поява численних праць, присвячених тим чи тим проблемам
поетонімосфери, не вирішує остаточно всіх теоретичних завдань і поки не
створює узагальненого погляду на поетонімосферу як систему зв’язків, одним
із яких є поетонімна опозиція. Тому необхідність дослідження зв’язків у
системі власних назв художнього тексту й важливість комплексного вивчення
поетонімної опозиції для науково-коректної інтерпретації художнього тексту
зумовили потребу цього дослідження.
