ФСП: Методологічна традиція та доцільність застосування в сучасних лінгвістичних дослідженнях

Abstract

Стаття присвячена вивченню методичних алгоритмів побудови функціонально-семантичних полів (далі – ФСП), різноманіття яких не зупинило сучасну функціональну граматику в пошуку нових способів їх організації, передусім для категорій мов відмінної типологічної структури. Підкреслюється перспективність заявленої у статті проблематики й наголошується на тому, що теорія ФСП є значним здобутком функціонального напряму досліджень, яка досі продовжує розроблятися з урахуванням нових досягнень антропоцентричної лінгвістики. У статті оглядово представлено історію становлення теорії ФСП, проаналізовано основні її ідеї, які належить О. В. Бондарку і детально висвітлені у його працях «Граматична категорія і контекст», «Функціональна граматика» та «Теорія функціональної граматики». ФСП визначено як систему різнорівневих мовних одиниць, які можуть виконувати спільну функцію навколо певної семантичної категорії, що базується на спільності категоріального змісту. Прокоментовано роль компонентів у структурі ФСП, виявлено різновиди ФСП відповідно до їх структури та встановлено типи ФСП. Охарактеризовано етапи побудови ФСП та доведено переваги цієї методики аналізу мовного матеріалу, серед яких слід назвати комплексність та багаторівневість, що дають змогу детально структурувати мовні явища. Комплекстість методики зумовлена перш за все тим, що побудова ФСП певної семантичної категорії передбачає її вираження на всіх рівнях мови. Основну увагу приділено аргументації доцільності застосування методики ФСП у зіставних дослідженнях. ФСП у такому разі є третьою незалежною системою, на основі якої можна аналізувати категорійні явища в зіставлюваних мовах. Зроблено висновок про те, що теорія ФСП не лише дає змогу детально структурувати явища в одній мові, але й виступає надійним інструментом під час зіставного вивчення мов, особливо різнотипологічних.