Abstract:
Курсову роботу присвячено вивченню багатозначної лексики італійської мови. Розглянуто, схарактеризовано та уточнено основні поняття полісемії, омонімії та моносемії слова. Представлено загальну характеристику історії розвитку терміну “полісемія” та основних його дослідників від IV ст. до н.е. до сьогодення. Подано в хронологічному порядку опис досліджень в цій галузі Аристотеля, Бреаля, Вітгенштейн, Д. Нунберга, Д. Лакоффа, К. Бругман, В. Крофта та А. Круза. Досліджено основні причини виникнення багатозначності. Виділено внутрішньо-лінгвістичні способи утворення багатозначності за Н.А. Ляшук, серед яких: зміна прийомів та способів досліджень; термінологізація; постійний розвиток терміну, що призводить до постійного прирощення нового знання в дискурсі; брак знань в певній галузі.
Представлено внутрішні на зовнішні аспекти вивчення багатозначних слів. Досліджено розрізнення омонімії та полісемії; описано поділ полісемічного слова на такі складники як: послідовність звуків, значення та смисл; виокремлено поняття langue і parole в мовному акті. У роботі продемонстровано різні підходи до класифікація полісемії, серед яких: класифікація Адреаса Бланка відповідно до 7 типів лексико-семантичних змін; поділ на регулярну та нерегулярну полісемію, який підтримували такі вчені як Ю. Апресян, Д. Пустеховський та С. Пінкер.
У роботі визначено, що незважаючи на різні трактування полісемії, вона є одним з основних джерел збагачення лексики.
