Abstract:
вищої освіти України. Музеї як носії пам՚яті та місця формування національної свідомості конструюють свій переказ з допомогоюнаративів – певної розповіді-історії про минулі події. Визначено: незважаючи на те, що окремі документально підтверджені колекції були сформовані у Києво-Могилянській академії та Львівському університеті часів Речі Посполитої, найбільший розквіт музеїв і збірок вищої школи відбувся у ХІХ ст., причому на всіх українських територіях. Спираючись на аналіз існуючих досліджень, підкреслюється, що найбільшою мірою трансформації торкнулися музеїв історії, оскільки останні перестали бути інструментом
ідеологічно-патріотичного виховання. Характерними рисами цього періоду є створення меморіальних музеїв, зростання кількості історичних, мистецтвознавчих та галузевих “храмів муз”. Натомість відбулося скорочення кількості природничих музеїв та персоналу. Значну увагу приділено сучасному статусу університетських музеїв, їхньому місцю у структурі університетів та внеску у формування Музейного фонду України. Проаналізовано досвід університетів із запровадження навчальних курсів у галузі музеєзнавства й охорони пам’яток історії та культури. Обґрунтовано доцільність впровадження міжнародного досвіду формування національної
музейної мережі щодо активізації екскурсійної діяльності на туристичному ринку. Зроблено висновок про необхідність застосування сучасних технологій в організації збереження, обліку, інтерпритації та використання музейних колекцій.
