Abstract:
України. Визначено: незважаючи на те, що окремі документально підтверджені колекції були сформовані у Києво-Могилянській академії та Львівському університеті часів Речі Посполитої, найбільший розквіт музеїв і збірок вищої школи відбувся у ХІХ ст., причому на всіх українських територіях. Нормативно- правові документи як Російської, так і Австрійської імперії, зобов’язували створення допоміжних підрозділів необхідного знаряддя для забезпечення потреб студентів і викладачів. Цим і пояснюється «золотий вік» музеїв ЗВО, який був перерваний у 1914 р. Спираючись на аналіз існуючих досліджень, підкреслюється, що найбільшою мірою трансформації торкнулися музеїв історії, оскільки останні перестали бути інструментом ідеологічно-патріотичного виховання. Характерними рисами цього періоду є створення меморіальних музеїв, зростання кількості історичних, мистецтвознавчих та галузевих «храмів муз». Натомість відбулося скорочення кількості природничих музеїв та персоналу. Значну увагу приділено сучасному статусу університетських музеїв, їхньому місцю у структурі університетів та внеску
у формування Музейного фонду України. Проаналізовано досвід університету із запровадження навчальних курсів у галузі музеєзнавства й охорони пам'яток історії та культури. Викладено історію введення в середині 1940-х рр. музеєзнавства до переліку університетських дисциплін і організацію нового для України напряму
підготовки фахівців для музейної галузі від 1953 р. Зроблено висновок про необхідність застосування сучасних технологій в організації збереження, обліку, інтерпритації та використання музейних колекцій.
