Abstract:
формування історичної пам’яті та духовності українського народу. Інтерес до краєзнавства як одного з різновидів регіоналістики стимулює процеси відродження історичної пам’яті народу, який впродовж кількох століть був позбавлений можливості знати своє минуле. У цьому контексті важливе значення має аналіз наукового знання щодо історико-краєзнавчої роботи, тлумаченням його теоретичного та практичного значення. Визначено, що предметом вивчення історичного краєзнавства є історія рідного краю, «малої батьківщини» (регіону, району, міста, села). Ця історія локалізована в історичних подіях, які матеріалізовані в пам’ятках історії та культури. На відміну від історичної регіоналістики, історичне краєзнавство має більш прикладний характер, приділяє увагу деталям, конкретним аспектам історії рідного
краю («малої батьківщини»). Спираючись на аналіз існуючих досліджень, виділено шляхи актуалізації історичного краєзнавства у процесі формування української національної ідентичності. Акцентується увага на виховній і консолідуючій функції історичного краєзнавства в процесі відродження української нації. Розглянуто особливості формування національної самосвідомості молоді, визначено напрями
реалізації завдань держави для утвердження в свідомості громадян України власної національної гідності. Хронологічні межі дослідження охоплюють період становлення краєзнавства як науки, а не лише справи аматорів. Особлива увага приділяється розвитку наукової тенденції в краєзнавстві під час організаційного утвердження краєзнавчого руху (20-ті рр. XX ст.). Досліджується становлення краєзнавчих структур, їх вплив на розгортання історико-краєзнавчого руху, ставлення державних органів до цієї справи.
