Аналітизм у лексичній і граматичній системах турецької мови

Abstract

Проблема аналітичних засобів словотвору і реалізації граматичного значення неодноразово ставала об’єктом студій у працях європейських тюркологів і турецьких лінгвістів. Водночас аналіз праць, присвячених цій проблематиці, і запропонованих рішень дав змогу дійти висновку про наявність багатьох відмінностей між концепціями і гіпотезами багатьох авторів: від вузького розуміння аналітики на лексичному і граматичному рівнях до максимально широкого, коли до класу таких утворень неправомірно включаються форми й утворення, які, на наш погляд, аж ніяк не відповідають визначенню аналітичного засобу. У цій праці ми розглядаємо концепції різних мовознавців-тюркологів: як “класичні”, так і сучасні, видані друком за останні десять років, адже саме вони становлять найбільший інтерес і демонструють, що в позиціях і поглядах на проблематику аналітики в системі турецької мови істотного поступу за останні більше ніж 50 років не відбулося. У статті досліджено різнопланові лексичні і граматичні форми, які відповідають основній вимозі до аналітичних засобів, що зводиться до наявності повнозначного елемента, який містить основне лексичне значення, і допоміжного дієслова, яке не має автономного лексичного значення, але творить нову лексему (так зване “складене дієслово”) або модифікує лексичне значення з граматичною метою (насамперед у плані реалізації внутрішньочасових або модальних значень). У роботі описано концепції генези аналітичних форм у турецькій / тюркських мовах, упорядковано групи аналітичних граматичних засобів: перифрастичні форми дієслова, складені форми дієслова, квазіперифрастичні форми дієслова, сталі дієслівні утворення і сталі словосполучення, формально співвідносні з аналітичними формами, проте значно відмінні від них із семантичного і функційного поглядів. Окреслено перспективи подальших досліджень сталих дієслівних сполук.