dc.description.abstract |
Проблема аналітичних засобів словотвору і реалізації граматичного значення неодноразово
ставала об’єктом студій у працях європейських тюркологів і турецьких лінгвістів. Водночас
аналіз праць, присвячених цій проблематиці, і запропонованих рішень дав змогу дійти висновку
про наявність багатьох відмінностей між концепціями і гіпотезами багатьох авторів: від вузького
розуміння аналітики на лексичному і граматичному рівнях до максимально широкого, коли до
класу таких утворень неправомірно включаються форми й утворення, які, на наш погляд, аж ніяк
не відповідають визначенню аналітичного засобу. У цій праці ми розглядаємо концепції різних
мовознавців-тюркологів: як “класичні”, так і сучасні, видані друком за останні десять років, адже
саме вони становлять найбільший інтерес і демонструють, що в позиціях і поглядах на проблематику
аналітики в системі турецької мови істотного поступу за останні більше ніж 50 років не відбулося.
У статті досліджено різнопланові лексичні і граматичні форми, які відповідають основній
вимозі до аналітичних засобів, що зводиться до наявності повнозначного елемента, який містить
основне лексичне значення, і допоміжного дієслова, яке не має автономного лексичного значення,
але творить нову лексему (так зване “складене дієслово”) або модифікує лексичне значення з
граматичною метою (насамперед у плані реалізації внутрішньочасових або модальних значень). У
роботі описано концепції генези аналітичних форм у турецькій / тюркських мовах, упорядковано
групи аналітичних граматичних засобів: перифрастичні форми дієслова, складені форми дієслова,
квазіперифрастичні форми дієслова, сталі дієслівні утворення і сталі словосполучення, формально
співвідносні з аналітичними формами, проте значно відмінні від них із семантичного і функційного
поглядів. Окреслено перспективи подальших досліджень сталих дієслівних сполук. |
en_US |