Abstract:
У статті здійснюється спроба дослідити на матеріалі твору Елізабет Ґілберт «Їсти, молитися, кохати» символіку шляху як механізму самовизначення й екзистенційного пошуку особистості. Проаналізовано художні стратегії оновлення травелогу й випробування його можливостей. Подорож розглянуто як авангард широкого
експерименту, спрямованого на створення нової моделі світу й оновлення літератури в умовах культурної кризи і зміни естетичних парадигм.