Короткий опис(реферат):
Статтю присвячено описові можливостей національно-культурної маркованості лексичних одиниць у німецько-українському перекладі. Укожній мовіє слова, що ніяк не вирізняються серед інших слів, але передати їх при перекладі буває досить непросто:реалії–специфічні слова або назви предметів, що притаманні тільки певному народу.Вони виступають означеннями предметів, понять, особливостей певногогеографічного місця, матеріального життя, соціально-історичних особливостей деяких людей, нації, країни, племені, що являють собою національний, місцевий та історичний колорит. Реалії не мають точних відповідників в інших мовах. Основнимитруднощамипередачі реалій при перекладі є відсутність в мові перекладу відповідників (еквівалентів, аналогів) через відсутність у носіїв цієї мови позначеного реалією об’єкта (референта) та необхідність передати їх колорит (конотацію) –їх національне та історичне забарвлення.Основними способами відтворення реалій у німецько-українському перекладіє: транскрипція, транслітерація,уподібнюючий переклад, контекстуальний переклад, гіпонімічний переклад. Терміном «транскрипція» позначають віднайдення якомога точнішого віповідника через запис звучання слів мови-джерела графемами мови-переймача.Можливайтранслітераційна передача. Транскрипція і транслітерація–найлаконічніші способи, завдяки якимстворюється певний експресивний потенціал: у контексті слів рідної мови
транскрибоване слово виділяється як чуже, надає предмету, який воно позначає, конотацій небуденності, оригінальності.Найкращий (після транскрипції) шлях збереження значення змісту таколориту реалії, яка перекладається, є введення неологізму.Шляхом створення нового слова чи словосполучення іноді вдається досягнути майже такого ж ефекту. Такими новими словами можуть бути, в першу чергу, кальки та напівкальки.При«уподібнюючому перекладі»відбувається підбір функціонального еквіваленту, який у читача викликає такі ж асоціації, як і у читача висхідного тексту.«Контекстуальний переклад»схожий за своїм принципомз уподібнюючимперекладом, оскільки слово, яке перекладається,може мати відповідності, які відрізняються від наведених условнику. Тут головною орієнтацією для перекладача слугує контекст, тому сам спосіб полягає в заміні словникового відповідника при перекладі контекстуальним, логічно пов’язаним з ним. «Гіпонімічний спосіб перекладу»є заміною видового поняття на родове, тобто передача реалії деякою мовною одиницею, яка має більш широке значення, ніж та, яку перекладають. За своїм значенням це є прийом генералізації, який дуже часто використовується. Він дозволяє відмовитись від транскрипції та провести заміну понять, різниця між якими в умовах даного контексту незначна.
