Abstract:
Статтю присвячено дослідженню основ-них підходів до визначення поняття «знак» у сучасному мовознавстві. У роботі здійснений комплексний аналіз постановки проблеми знака разом із проблемою значення та змістом у теорії мови. Здійснена спроба вдосконален-ня структури знака, виходячи із динамічної природи мови, яка має вигляд семіотичної піраміди, грані якої створюють предметний простір, який вивчає логіка, лінгвістика, гер-меневтика, психологія, у центрі яких стоїть співвідношен-ня знак – зміст – предмет – значущість. У статті розмежовуються проблеми значення та змісту знака. «Зміст» – це універсальна категорія, яка виявляється не тільки в суб’єктивній психічній реальності. Змістом усіх видів змістовної комунікації можуть виступати знання, вміння, емо-ції, стимули. Значення – це зміст знака або повідомлення як у суб’єктивному, так і в об’єктивному (соціальному) світі.Знак у роботі розглядається як елемент динамічної системи – процесу передачі інформації. У цьому випадку у мовного знака виявляються три плани: план вираження, план змісту та план інтерпретації повідомлення реципієн-том. Знак при такому підході розглядається як посередник між розумом людини та світом, а системи знаків поєднують їх більш високу цілісність. У зв’язку з цим, уявлення про знак може включати п’ять компонентів: ім’я (означальне); денотат (референт), тобто предмет внутрішньої дійсності, позначений іменем; десигнат (концепт), що представляє собою особливий зміст, поняття про предмет або явище; конотат, що охоплює додаткові експресивно-оцінні, есте-тичні значення; прагматичні потенції знака. Окреслено основні властивості мовного знака як єдність матеріального та духовного початку, вмотивова-ність / невмотивованість, постійність / змінність, з абсо-лютним значенням / із внутрішньосистемним змістом, залежність від системи знаків / феноменальна окремість, однозначність / невичерпна кількість інтерпретацій.
