Abstract:
Статтю присвячено аналізу мовних одиниць іспанської мови, які різняться за синтаксичною структурою і передають умовні відношення залежно від комунікативної ситуації. Визначено специфіку використання цих одиниць у процесі комунікації. З огляду на мисленнєво-мовленнєву діяльність персонажу схарактеризовані структурні моделі умовно-наслідкових відношень. Виявлено критерії виділення умовних відношень. З’ясовано сутність поняття умова та визначено комунікативну ситуацію, в якій мовець демонструє свою компетентність виразити умовні відношення, реалізація яких є протилежною дійсності, чи створити можливий світ для реалізації такої ситуації. Окреслено основні типи реченьв іспанській мові, які відображають взаємозв’язок умова-наслідок, і при цьому здатні передавати інші відтінки,і тим самим сигналізувати про мовленнєву поведінку людини. Вибір ілюстративного матеріалу обмежився авторами, які представляють літературу кінця ХХ − початку ХХІ століття, що уможливив розкриття суттєвих характеристик менталітету сучасних носіїв мови, які визначають національну специфіку використання мовних засобів у процесі комунікації. Парадигматичний підхід до систематизації синтаксичних одиниць виділив складнопідрядне речення з підрядним умови базовою структурою умовно-наслідкових відношень. Відношення між мовою та її користувачем, що є носієм культури, традицій, правил поведінки у суспільстві, уможливило с характеризувати мисленнєво-мовленнєву поведінку комуніканта, проаналізувавши використання ним мовних засобів.
