Abstract:
Стаття присвячена комплексному аналізу мовної вербалізації концепту ДОЩ у турецькій мовній картині світу. Обраний для дослідження фрагмент мовної картини світу дозволяє виявити співвідношення між мовними одиницями і концептуальними структурами, що зберігають у свідомості носіїв мови знання про природний феномен якТпро явище, яке існує об’єктивно і характеризується певними особливостями, які ми й розглядаємо у статті. Ці знання відображені в семантиці мовних одиниць, отже, оволодіваючи мовою та, власне, значенням слів, носій мови одночасно звикає до цих уявлень, а будучи властивими всім носіям мови, вони виявляються визначальними для ряду особливостей культури, що користується цією мовою культури. Під час побудови номінативного поля концепту увагу було зосереджено на виявленні прямих номінацій концепту – ключових слів та їхніх синонімів (як системних, так і оказіональних, індивідуально-авторських) – було виявлено ядро номінативного поля. Кожна із представлених лексичних одиниць має власний синонімічний ряд і певні особливості вживання. Ґрунтовний опис того чи іншого концепту можливий лише під час дослідження найбільш повного набору засобів його представлення, тому ми розглянули давні назви дощу, що побутували в тюркських племенах, де поряд звучали анатолійська турецька і азербайджанська тюркська мови, зародилося багато власне тюркських слів, які із часом увійшли до турецької мови, а також виконали дослідження фразеологічних одиниць, до складу яких входить компонент дощ, оскільки у структурі концепту фразеологічні одиниці, як правило, належать до його периферичних сфер через багатошаровість його значення. Вони складають глибинний шар концепту, його внутрішню форму, відображаючи національну
специфіку концептосфери того чи іншого народу.