Поетонімні опозиції в художньому тексті: лінгвальні параметри типологізації

Abstract

Дисертацію присвячено вивченню поетонімної опозиції як комплексу поетонімів – власних назв художнього тексту, поєднаних смисловим зв’язком, що виникає на основі відношень між позначуваними цими іменами віртуальними референтами – об’єктами і суб’єктами художньої дійсності. Згадані відношення переважно мають характер протиставлення, хоча в окремих випадках, зокрема в градуальній опозиції, є зв’язками зіставлення. У дослідженні висвітлено типи поетонімних опозицій у художніх текстах, написаних різними мовами, і проаналізовано залежність між типом поетонімної опозиції та історичним періодом створення художнього тексту. Роботу виконано в руслі поетонімології – галузі ономастики, що вивчає власні назви в художньому тексті. Пропоноване дослідження продовжує традиції Донецької ономастичної школи. Водночас було враховано здобутки вітчизняних англістів, які займаються проблемами художнього тексту з лінгвопоетологічних та когнітивно- поетологічних позицій.Поява численних праць, присвячених тим чи тим проблемам поетонімосфери, не вирішує остаточно всіх теоретичних завдань і поки не створює узагальненого погляду на поетонімосферу як систему зв’язків, одним із яких є поетонімна опозиція. Тому необхідність дослідження зв’язків у системі власних назв художнього тексту й важливість комплексного вивчення поетонімної опозиції для науково-коректної інтерпретації художнього тексту зумовили потребу цього дослідження.