Abstract:
Статтю присвячено проблемі акцентуації іменних словоформ у давньоперській мові. На
матеріалі глосаріїв давньоперської мови сформовано реєстр, що містить 202 іменні словоформи.
За допомогою методичних прийомів, популярних в іранському порівняльно-історичному
мовознавстві, вдалося розподілити наявну в реєстрі лексику на сім акцентних типів, до складу
яких входять словоформи з якісно однаковим наголошеним складом. Також певні словоформи
з виявами неприродньої акцентуації через нечітку етимологію, спорадичну представленість
у текстах або можливі орфографічні помилки в першоджерелі були віднесені до окремого
акцентного типу. Відповідно до позиції наголошеного складу в словоформі кожен акцентний тип
поділено на акцентні моделі, загальна кількість яких становить 20 одиниць. Разом із класифікацією
лексики у статі наведено інформацію щодо кількісної наповненості кожного акцентного типу, що
представлена у відносних та абсолютних показниках.
У межах кожного акцентного типу подано коментар, який пояснює умови функціювання
та діахронічний розвиток цього акцентного типу, а також вплив акцентуації на морфологію та
морфонологію зареєстрованої лексики. Окрім давньоперської лексики, у статті також трапляються
словоформи з генетично споріднених мов, зокрема із середньоперської та авестійської.
Використання лексики споріднених мов сприяє точнішому діахронічному аналізу акцентуації
та краще демонструє загальноіндоєвропейські мовні універсалії на значному лексичному
ілюстративному матеріалі давньоперської мови.
