Abstract:
Статтю присвячено вивченню лінгвосинергетичних характеристик німецьких віршованих
текстів. Обґрунтовано важливість дослідження лінгвістичних об’єктів, зокрема віршованого
тексту як особливого мовно-естетичного утворення із застосуванням синергетичного підходу.
Віршований текст – це синергетична система з усіма властивостями цієї системи, що функціонує
відповідно до принципів синергетики. Описано базові поняття лінгвосинергетики, використані в
праці. Зосереджено значну увагу на особливостях процесу самоорганізації віршованого тексту як
складної, динамічної, нелінійної, відкритої системи. Актуальним при самоорганізації віршованого
тексту для його автора є вимоги жанру: обсяг віршованого тексту, традиції побудови, норми
викладу, закономірності історичної епохи. Ці вимоги в синергетиці мають назву «репелерів».
Для позначення мети, наміру автора віршованого тексту та їхньої реалізації мовними засобами
вводиться поняття «атрактор».
Названо та схарактеризовано ознаки віршованого тексту, що доводять його синергетичну
природу. До лінгвосинергетичних ознак віршованого тексту належать: відкритість, нестійкість,
нелінійність; ієрархічність, емергентність; симетричність, асиметричність. Установлено, що відкритість віршованого тексту передбачає його взаємодію з іншими текстами, зокрема із
зовнішнім середовищем, в якому існує текст. З’ясовано, що нестійкість віршованого тексту
пов’язана із зовнішніми впливами, які спричиняють зміни картини буття. Також зроблено спробу
пояснити емергентність віршованого тексту, що є виявом особливих властивостей системи, не
притаманних жодному із складників її підсистем і блоків. Наведено тезу про те, що віршований
текст, прагнучи до симетрії, організується, а прагнучи до асиметрії, самоорганізується.
