Abstract:
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню структурносемантичних і лінгвопрагматичних аспектів сучасного китайськомовного дипломатичного дискурсу. Встановлено, що виокремлення дипломатичного дискурсу як окремого типу дискурсу можливе на основі соціолінгвістичної класифікації дискурсу, яка за ознакою учасників
комунікації поділяє всі дискурси на особистісноорієнтовані (персональні) і
статусноорієнтовані (інституційні). Виокремлення певного типу інституційного дискурсу здійснюється на підставі ступеня розвитку відповідних соціальних інституцій на певному етапі розвитку соціуму. Термін дипломатичний дискурс у роботі розуміється як комплексне комунікативне явище, як одного з типів інституційного дискурсу, який функціонує в межах таких соціальних інституцій, як дипломатія, зовнішня політика, міжнародні відносини, реалізується як публічно, так і непублічно
в усній і письмовій формах, регламентується жорсткими рамками як загальних (міжнародних), так й етноспецифічних правил, історичних традицій, риторикостилістичних норм, а також має власні характерні риси. Для виявлення та характеристики особливостей сучасного китайськомовного дипломатичного дискурсу вперше в українській синології застосовано методику дослідження дипломатичного дискурсу як одного з типів інституційного дискурсу, що передбачає аналіз таких його
аспектів як учасники, хронотоп, цілі, ціннісні орієнтації учасників, стратегії, жанри, прецедентні тексти та дискурсивні формули.