Abstract:
Роботу присвячено дослідженню сповідальної модальності французького роману доби модернізму через призму діалогу літератури та музики. Тема дисертації окреслила дві основні проблеми: взаємодію літератури та музики як двох відмінних семіотичних систем та особливості сповіді як наративної модальності романів Л.-Ф. Селіна «Подорож на край ночі», Ж.-П. Сартра «Нудота», Ф. Моріака «Гадючник», Ж. Бернаноса «Щоденник сільського священика».
Теоретичним підґрунтям для дослідження першого питання – теми інтермедіальності в аспекті взаємодії літератури і музики – стали, насамперед, праці С. Маценки «Партитура роману», «Словник термінотворення на межі літератури і музики», спільна монографія за редакцією С. Маценки «Музична фактура літературного тексту», А.-М. Арма «Музичні та літературні форми. Роздуми над музичним естетичним диспозитивом як засобом літературної репрезентації», М. Грібенські «Література і музика: Декілька аспектів з вивчення їх взаємодії», А. Хеймей «Музика в літературі: інтердесциплінарні перспективи компаративістики». Для розкриття й уточнення питань семіотичної природи вербальної та музичної мов, поняття «музичної наративності» було використано праці Е. Тарасті «Теорія музичної семіотики», К. Леві-Строса «Сире і приготовлене», У. Еко «Відсутня структура», «Відкритий твір».
У з’ясуванні другого питання – розшифрування сповідальних кодів наративної модальності французьких романів доби модернізму – робота апелювала, по-перше, до Ж. Женетта та його потрактування категорії наративної модальності у художньому тексті. По-друге, з метою з’ясування основних християнських модальних критеріїв сповіді та їх проектування на дослідження сповідальної модальності французьких романів доби модернізму були залучені богословські роботи В. Каспера, Папи Франциска, Ю. Августина ІТ. По-третє, розкрити особливості сповідальності французького роману в контексті онтологічних змін ХХ століття дозволили праці французьких літературознавців Ж. Гюсдорфа, Ж. Руссе, Ф. Лежена. Досліджуючи поетику автодієгетичних жанрів, ці літературознавці питому увагу приділяли аналізу сповідального дискурсу в французькому романі першої половини ХХ ст. Поглибити розуміння сповідальності оповіді героя французького роману в координатах «письма про Себе» дозволила праця Ю. Павленко «Чорнильна історія. Письмо про Себе фікційного суб’єкта».
