Abstract:
Мета статті полягає в дослідженні турецького прикметника з погляду комплексного й
системного опису сукупності засобів, що слугують для позначення семантики градації ознаки.
Під час написання статті було проаналізовано праці українських тюркологів і представників
різних граматичних шкіл у Туреччині й у країнах Європи, у фокусі яких перебуває прикметник.
Визначено, що більшість праць присвячена окремим особливостям структури чи функціонування
прикметника в сучасній турецькій мові. Засоби позначення інтенсивності вияву ознаки, передусім
ті, що мають так звану “зменшувальну” або “зменшувально-пестливу” (за іншою термінологією,
демінутивну) семантику, особливо словотворчі афікси, що реалізують таке значення, також були
предметом дослідження вчених. Водночас ми не зафіксували жодної праці, де йшлося б про
цілісний опис мовних (граматичних, словотворчих) засобів як системи, що слугує для позначення
семантики градації ознаки. У пропонованій статті здійснено такий системний опис названих
засобів і визначено особливості їхньої взаємодії всередині цієї системи. Проаналізовано загальні
проблеми кваліфікації прикметника як частини турецької мови й диференціації його лексико-
семантичних розрядів. Описано ступені порівняння прикметників, форми інтенсива прикметника,
поліфункціональний афікс -ca/ -ce, словотворчі афікси з демінутивною й аугментативною
семантикою, парні слова (лексичні повтори) й синтаксичні моделі реалізації семантики градації
ознаки. Методологічною передумовою дослідження є функціонально-семантичний підхід.
