Короткий опис(реферат):
Стаття присвячена встановленню лінгвальних засобів реалізації прийому
оповідної маски в романах Дж. М. Кутзее в аспекті їх ігрової стилістики. Ігрова
стилістика визначена як мовно-художнє явище, що формується в оповідному
художньому тексті завдяки комбінаториці різнорівневих лінгвальних засобів у їхньому неконвенційному використанні, які, окремо або у своїй взаємодії, націлені
на створення певного ігрового ефекту чи сукупності таких ефектів. У проаналізованих творах Дж. М. Кутзее “The Master of Petersburg” і “Duskland”
ігрова стилістика утворюється, зокрема, із залученням прийому оповідної маски.
З’ясовано, що прийом оповідної маски використовується в романах Дж. М. Кутзее
для ігрового конструювання образу оповідача / персонажа під час реалізації двох
різновидів оповідних ігор – метафікціональної та психонаративної. Психонаративна гра націлена на конструювання психологічно акцентованих художніх форм. Метафікціональна гра спрямована на «розхитування» і послаблення референційного статусу художнього тексту. Оповідна маска розглянута з позицій лудопсихологічного підходу, який поєднує власне ігровий, психологічний та метафікціональний виміри функціонування масок у творах письменника і враховує не лише мовленнєвий план оповідної маски, а й її акціональний вимір. Лудичність прийому оповідної маски в романах Дж. М. Кутзее полягає у виконанні оповідачем / персонажем певної професійно орієнтованої рольової гри, націленої на розкриття у непрямий спосіб природи письменницької творчості. Психологічна суть маски криється у тому, щоб через «приховування» ідентичності оповідача / персонажа досягти протилежного ефекту, а саме висвітлити певні його / її характеристики. Метафікціональність маски
визначається її здатністю в акцентований спосіб проблематизувати референційність художнього тексту. Підґрунтям втілення прийому оповідної маски слугує сукупність лексичних, лексико-синтаксичних, словесно-образних та сюжетно-композиційних засобів, які створюють ігрові ефекти акцентованого психологізму художньої оповіді та її акцентованої метафікціоналізації, де остання є результатом розмивання референційного статусу художньої оповіді.
