Abstract:
У статті розглянуто специфіку словотвірного освоєння нових запозичених слів
в українській мові. Основну увагу приділено мовним і позамовним чинникам, що зумовлюють дериваційний потенціал неозапозичень як твірних слів. З’ясовано, що невідмінювані неозапозичення, більшість із яких мають слабку дериваційну спроможність, у сучасній українській мові становлять семантично й структурно окреслену групу. Схарактеризовано дериваційну поведінку нових запозичень із граматичними ознаками родової належності, які слугують базовими твірними основами для творення дериватів різної частиномовної належності.
