Abstract:
Мета статті – визначити символи, що в традиційній українській лінгвокультурі пов'язані з реалізацією заперечних значень, з'ясувати їхнє походження та функціональний потенціал. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні міждисциплінарного підходу до вивчення української фразеології та народної обрядовості. Крім загальнонаукових методів аналізу й синтезу, використано культурно-генетичний метод та лінгвістичні: описовий, методи функціонального аналізу та концептуально-ідеографічного аналізу. Наукова новизна дослідження полягає у виявленні символьних позначень заперечного змісту, обґрунтуванні їхньої давності та релевантності в сучасній комунікації. Висновки. Доведено, що заперечні символи – потужна та невід'ємна складова людського спілкування. З'ясовано, що в українській лінгвокультурі символіка заперечення заснована переважно на язичницьких уявленнях давніх слов'ян, їхній вірі в силу природи. Водночас символіка заперечення вписана в світовий контекст, оскільки на її формування істотно вплинуло християнство й традиції європейської культури. Усе це посприяло багато-
значності та амбівалентності деяких символів.
