Abstract:
У статті розглянуто питання особливостей реалізації доступу громадян ЄС до
законодавчих і ключових політичних документів офіційною мовою їхньої держави. Описано феномен використання проміжних «релейних» мов у разі неможливості перекладу в усіх 276 різних мовних парах. Проаналізовано основні базові вимоги до перекладача, його тематичних, фахових і лінгвістичних компетентностей, а також практик перекладу, які дозволяють забезпечити високу якість перекладу парламентських документів. Встановлено логічний порядок послідовності виконання перекладів текстів з парламентської діяльності, пов’язаних між собою.
Визначено роль машинного перекладу, перекладацької пам’яті, довідкових джерел,
внутрішніх електронних баз даних у процесі перекладу.
Наведено окремі приклади складних випадків перекладу (гендерно-вмотивовані,
історичні), а також оформлення текстів (пунктуаційні, типографські).
