Abstract:
Стаття присвячена обґрунтуванню теоретико-методологічних засад лінгвонаратології ігрових
художніх форм як нового напряму лінгвістичних розвідок, що спрямований на встановлення лінгвальних
виявів ігрових моделей художнього наративу різних типів, зокрема в ідіожанровому аспекті; розкриття
своєрідності реалізації ігрових прийомів в оповідному художньому тексті; виявлення лінгвальних
механізмів породження ігрових ефектів у ракурсі ігрового тексто- й смислотворення в художньому тексті.
Ігрові художні форми визначені з огляду на три ракурси вивчення художнього тексту – авторський
(інтенційний), іманентний та рецептивний. В авторській перспективі ігрові художні форми постають
як деконвенціоналізовані художні структури, які виникають унаслідок руйнування конвенційних жанрово
специфічних художніх оповідних форм із подальшим створенням нових художніх форм за допомогою
широкого кола ігрових прийомів. З позицій іманентного підходу ігрові художні форми відзначаються
структурно-смисловою емерджентністю. У рецептивному ключі таким формам властива непрототипність
потенційного сприйняття, що виражається в реконструюванні читачем нових, емерджентних смислів
та інференцій. З’ясовано, що в досліджуваних творах Дж. М. Кутзее завдяки психонаративній,
метафікціональній та автофікціональній іграм, що розгортаються в смисловій та текстотвірній
площинах, відбувається конструювання ідіожанрово специфічних психонаративних, метафікціональних
і автофікціональних ігрових художніх форм. Лінгвопоетологічний аналіз зазначених художніх форм
здійснено в термінах методу “вузлових точок” з опертям на сукупність лінгвальних сигналів психонаративної,
метафікціональної та автофікціональної ігор, що знаходять свою маніфестацію у творах автора.
