Abstract:
У статті розглянено питання специфіки інтерсеміотичного перекладу художнього тексту як
вираження індивідуально-авторської модальності на тлі сукупності знаків різних семіотичних
систем. Відповідно мета дослідження полягає у визначенні мовних і позамовних засобів вираження
модальності в площині художнього тексту, характеристиці їхньої взаємодії для генерування смислу
та особливості відтворення в інтерсеміотичному перекладі. Оскільки об’єктом модальності в
перекладі вважається сукупність знаків, закодованих автором джерельного тексту та організованих
у певну систему, то їхнє декодування й репродукування в процесі сприйняття здійснюється як на
фонологічному, лексичному, синтаксичному, так і на смисловому, емоційному та асоціативному
рівнях. Аналіз категорії модальності з позицій семіотики в художніх текстах передбачає
розшифрування семіотичних ресурсів, символів і знаків з урахуванням індивідуально-авторського,
соціального, політичного, загальнокультурного та загальнонаціонального контексту. Відповідно
розгляд конфігурацій знаків на позначення індивідуально-авторської модальності здійснюється
на синтаксичному, семантичному та прагматичному рівнях задля досягнення відповідних цілей.
Отже, на першому етапі визначаються та інтерпретуються форми і взаємодії детермінанти,
другий рівень передбачає розгляд внутрішньої смислової площини об’єкта дослідження, і на
третьому рівні окреслено вплив та використання знаків. Доведено, що адекватний художній
переклад здійснюється на засадах мультимодальності тексту як мультимодальної комунікації,
у межах якої смисл генерується конфігурацією різносеміотичних знакових систем, які потребують
інтерпретації відповідно до принципу оптимальної релевантності та креативності. Центральним поняттям перекладу є семіозис як процес інтерпретації знака та породження значення, що позначає
взаємовідношення знака із зовнішнім світом.
