Abstract:
У бакалаврській роботі здійснено ґрунтовне теоретико-емпіричне
дослідження життєстійкості як динамічної та регуляторної ознаки
психологічного благополуччя особистості в умовах сучасного соціального
середовища. Життєстійкість розглядається як особистісна здатність ефективно
адаптуватися до змін, долати труднощі, зберігати емоційну рівновагу та
знаходити внутрішні ресурси у складних життєвих ситуаціях. У теоретичній
частині роботи проаналізовано сучасні психологічні підходи до розуміння
феномену життєстійкості, уточнено її структурні компоненти — залученість,
контроль і прийняття ризику, а також визначено їхній зв’язок із такими
психічними утвореннями, як емоційна стабільність, самооцінка, адаптивність
і суб’єктивне благополуччя. Особлива увага приділяється віковим особливостям розвитку
життєстійкості в юнацькому періоді, оскільки саме в цьому віці відбувається
активне формування самосвідомості, життєвої позиції, системи цінностей та
механізмів саморегуляції. В емпіричній частині дослідження проведено
психодіагностичне обстеження студентської молоді з використанням валідних
методик О. Олефіра «Опитувальник життєстійкості» та К. Ріфф «Шкала
психологічного благополуччя», а також виявлено статистично значущі
позитивні кореляції між її компонентами та основними аспектами
психологічного благополуччя, зокрема самоприйняттям, управлінням
середовищем, цілеспрямованістю та особистісним зростанням. Результати дослідження свідчать про те, що високий рівень
життєстійкості є значущим фактором ефективної адаптації до стресогенних
впливів, зниження психоемоційної напруги, підтримки стабільного
самосприйняття та загального життєвого задоволення. Отримані висновки
мають важливе практичне значення для освітнього процесу, психологічного
консультування, профілактичної та розвивальної роботи зі студентською молоддю. Зокрема, вони можуть бути використані для розробки програм
формування життєстійкості, психоемоційної стійкості та підтримки
ментального здоров’я в умовах динамічного соціального середовища.
